Високо в перуанських Андах, на рівні, де вже навіть не ростуть дерева, лежить стара заселена людьми золотодобувна база Ла Рінконада (La Rinconada), яка з роками розрослася (наприклад, між 2001 і 2009 роками її населення подвоїлося) і отримала статус міста. На сьогоднішній день більше 30000 чоловік живуть в ньому на висоті 5100 метрів над рівнем моря. Саме тому людське поселення La Rinconada в Перу було визнано найбільш високогірним містом в світі. Через велику висоту погодні умови в ньому нагадують західне узбережжя Гренландії – постійні вітри і снігопади, літо вологе, зима – суха, дні і ночі – холодні та морозні, а середньорічна температура не перевищує всього 1.2°C.
Золотий рудник на висоті 5100 метрів в перуанських Андах
Насправді, La Rinconada – швидше тимчасове поселення, ніж повноцінне місто. У ньому немає доріг, водопроводу і каналізації. Всі будинки зроблені без теплової ізоляції із звичайного гофрованого металевого листа. Чоловіки працюють на рудниках, а жінки продають товари, шукають золото в занедбаних шахтах або заробляють гроші, займаючись проституцією. Шахтарі вручну видобувають золото за допомогою ртуті (амальгамація золота), хоча застосування ртуті при видобутку золота давно заборонене у цивілізованих країнах. Тому, не дивно, що земля, повітря, вода і сніг в самому поселенні та нижче за течією річки – все забруднене. Місцеві жителі кажуть, що La Rinconada – це найбідніше і найсумніше місто на Землі.
На відміну від інших шахтарських міст, високогірне місто La Rinconada в Перу не належить якійсь одній компанії. Навпаки, майже всі діючі тут рудники є незаконними і кожен шахтар працює сам на себе або на інші невеликі компанії, які захопили ділянки на горі. У місті немає жодної адміністрації, відсутні закони, ніхто не платить податки, тому воно не розвивається, його економіка не регулюється, а велика частина видобутого золота потрапляє прямо на чорний ринок.
Наприклад, гірничодобувна компанія Corporación Ananea взагалі не виплачує зарплату своїм працівникам. Замість цього вони тяжко працюють на руднику тридцять днів без оплати, а на тридцять перший день можуть взяти собі стільки руди, скільки зможуть винести на своїх плечах. При цьому неможливо визначити, скільки золота є в камені, і, як правило, його там міститься зовсім мало. Тим не менше, тисячі людей працюють протягом місяця з надією хоч щось заробити в один єдиний день дозволеного грабування.
